Колись фотографи могли тільки здогадуватись: чи достатньо світла? Чи не буде фото надто темним, або навпаки — повністю «пересвіченим»?
І тут на допомогу прийшов справжній друг усіх фотографів — експонометр.
Перші експонометри були не схожі на прилади — це були таблиці: якщо день сонячний — виставляєш такі параметри, якщо похмуро — інші. Все залежало від досвіду та трохи вдачі.
Але згодом з’явились справжні пристрої, які могли самостійно «відчувати» світло. Це були фотоелектричні експонометри — у них була спеціальна світлочутлива частина, що «міряла», скільки світла падає на об’єкт. Перші такі прилади створили у 1930-х роках — спочатку для кінокамер.
У 1935 році компанія Zeiss Ikon вперше вбудувала експонометр прямо в фотокамеру — і це було справжнє технічне диво. Хоча багато фотографів і далі довіряли власному оку — чорно-біла плівка дозволяла невеликі похибки.
Все змінилося, коли з’явилася кольорова фотографія. Вона вимагала ідеальної точності. Тож уже з 1970-х років експонометри стали постійним супутником кожного фотоапарата — і зовнішнім, і вбудованим.
📷 У нашій експозиції ви побачите ці пристрої в дії — від простих таблиць до «розумних» приладів, що вміють визначати ідеальне світло. Бо іноді один невдалий знімок може зіпсувати цілу плівку — а експонометр точно знає, як цього уникнути.
