Все почалося у 1920-х роках, коли компанія Kodak запропонувала світу перші зручні камери для 16-мм плівки. Звісно, тоді це була розкіш — плівка дорога, обробка складна, але ідея знімати власне кіно вже запалила уяву багатьох.
Поворот стався у 1932 році: Kodak створила формат 2×8 мм — більш економний, бо плівку можна було використовувати з обох боків. Камера Cine-Kodak 8 Model 20 дозволяла зняти невеликий сюжет на 4 хвилини. Для свого часу — справжнє диво!
Згодом з’явились камери з касетами, наприклад Agfa Movex 8, які спростили життя операторам-аматорам. А ще з’явився колір: у 1935 році Kodak випустила плівку Kodachrome, і аматори змогли знімати барвисті фільми навіть раніше за професіоналів!
До 1950-х років більшість камер працювала на пружинному механізмі — завів ручкою, зняв 20–30 секунд, і знову заводь. Але справжня зручність прийшла у 1965 році, коли Kodak представила формат Super 8. Плівка — у касеті, кадр більший, якість краща, камера автоматично встановлює експозицію. Деякі моделі мали зум, ефекти, автоспуск, а головне — знімати стало просто й цікаво.
В нашій експозиції є ціла колекція камер Super 8 від японських фірм Canon і Seiko, а також монтажні столи, наприклад Diamond Dia 3-Way Editor, де можна було редагувати своє кіно прямо вдома.
А в 1973 році з’явився звук: Kodak додала магнітну стрічку до плівки (Ektasound), і камери, як GAF XL/2 Sound, отримали мікрофони. Тепер можна було озвучити свій фільм — розповісти історію власним голосом або додати музику.
І хоч у 1980-х плівкове кіно поступилося відео, формат Super 8 живе й досі: нові плівки, фестивалі, справжні фанати — усе це є!
А як же в СРСР? Там у 1960-х роках теж почали створювати аматорські кінокамери. Одразу кілька заводів випускали різні моделі — і для старих форматів, і для нових. Наприклад, Екран-3 був компактним, мав три об’єктиви й касетну зарядку. Спорт-4 мав електропривід і режим покадрової зйомки.
А коли на Заході з’явився Super 8, Красногорський завод не забарився: у 1968–1969 роках з’явились Кварц 2х8С (плівка на котушці) та Кварц 1х8С-2 (касетна версія). Вони мали механічний привід — зручно, бо батарейки в СРСР були дефіцитними.
Найулюбленішою серед радянських аматорів стала Кварц 1х8С-2 — за зручність, міцність, автоекспозицію й добру оптику. А от звукового 8-мм кіно в СРСР не було.
Також випускали 16-мм камери — наприклад, Київ-16У із трьома об’єктивами та змінним приводом (можна обрати батарейки або пружину). Але такі камери були дорогими й громіздкими, тож більше підходили для клубів, гуртків чи інститутів.
І нарешті — наш улюблений експонат: саморобна підводна коробка для камери Кварц, зроблена братами Сергієм та Юрієм Вербицькими. Юрій — учасник Революції Гідності й Герой України.
📽️ Цей розділ — про час, коли кіно можна було створити вдома, власноруч. Про фантазію, терпіння й радість від перегляду з родиною. І про те, як кожен кадр ставав частинкою історії.
