Історія української культури першої половини ХХ століття знає чимало багатогранних особистостей. Вони однаково успішно реалізували себе в кількох сферах творчості. До таких постатей належить і Олександр Пежанський. Він був талановитим архітектором, фотохудожником, громадським діячем і військовиком.
Пежанський залишив помітний слід у розвитку львівського зодчества. Також він став одним із фундаторів української художньої фотографії. Його світлини сьогодні є не лише мистецькими творами. Це цінні історичні документи, що зберегли образи довоєнної Галичини, її людей, архітектури та природи.
Від архітектури до фотографії
Олександр Пежанський народився 1892 року у Львові. Його батько, Григорій Пежанський, був відомим архітектором. Атмосфера в родині змалечку сприяла розвитку художнього смаку та технічного мислення хлопця. Після школи він вступив до Львівської політехніки, де опановував архітектурну справу.
Проте початок Першої світової війни перервав навчання. Пежанський служив в австро-угорській армії. Після розпаду імперії він долучився до Української Галицької Армії. У її лавах брав участь у боротьбі за незалежність Західноукраїнської Народної Республіки.
Коли воєнні події завершилися, Олександр повернувся до Львова. Тут він здобув вищу освіту та розпочав архітектурну практику. Саме професійна діяльність сформувала його особливе відчуття композиції, пропорцій і світла. Ці якості згодом стали визначальними і в його фотографічній творчості.
Один із творців української художньої фотографії
Найбільшого визнання Олександр Пежанський здобув як фотохудожник. У міжвоєнний період він активно діяв в Українському фотографічному товаристві у Львові. Ця організація об’єднала провідних українських фотографів Галичини та популяризувала фотомистецтво.
Його світлини регулярно експонувалися на виставках. Також роботи друкувалися на сторінках спеціалізованого журналу «Світло й тінь». Це видання було головним часописом українських фотографів міжвоєнного часу. Пежанський належав до авторів, які прагнули довести важливу тезу. Вони вважали, що фотографія є повноцінним видом мистецтва, а не лише способом документування реальності.
У центрі його творчості завжди перебувала людина та навколишній світ. Він багато фотографував краєвиди Карпат та історичні міста Галичини. Фіксував пам’ятки архітектури, дерев’яні церкви, народний побут і портрети сучасників. Роботи майстра вирізняються продуманою композицією. Він уважно працював із природним освітленням та вмів передати характер місцевості й атмосферу моменту.
Особливе місце в доробку Пежанського посідають фотографії української сакральної архітектури. Багато споруд, які він зафіксував у міжвоєнний час, сьогодні змінили свій вигляд або взагалі втрачені. Саме тому його світлини набули великої документальної цінності для дослідників.
Випробування війною та еміграція
Друга світова війна докорінно змінила життя багатьох українських інтелігентів. Після приходу радянської влади до Львова Олександр Пежанський був змушений залишити місто. Певний час він працював архітектором у польських Катовицях. Згодом митець опинився на еміграції.
У 1966 році Пежанський переїхав до Сполучених Штатів Америки. Там він прожив останні роки свого життя. Попри зміну країни, майстер не втрачав зв’язку з українською громадою. Він продовжував активно цікавитися питаннями архітектури, фотографії та збереження культурної спадщини.
Помер Олександр Пежанський у 1972 році. Він залишив після себе значний творчий доробок. Сьогодні його спадщина є важливою складовою історії української фотографії.
Спадщина
Ім’я Олександра Пежанського нерозривно пов’язане з розвитком українського фотомистецтва міжвоєнної доби. Його роботи гармонійно поєднують художню виразність із високою документальною точністю. Вони дозволяють сучасним дослідникам побачити Галичину такою, якою її бачив автор майже століття тому.
Світлини майстра залишаються цінним джерелом для істориків, мистецтвознавців та архітекторів. Вони важливі для всіх, хто цікавиться культурною спадщиною України. Ці кадри не лише зберігають образи минулого. Вони нагадують про покоління українських митців, які працювали задля розвитку національної культури навіть у складні історичні часи.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
